Праці

Сулейман ефенді не залишив після себе багато рукописних праць. Коли його спитали чому він не займається написанням книг, він лав наступну відповідь:

«я бачив як безцінні, подібні до скарбів праці богословів-попередників, які були написані ними при тьмяному світлі свічи, закопували в землю і полишали гнити, продавали бакалійникам і перекупам, викидали в сміття, а частина з них збирає пил на бібліотечних полицях, преречена на стління. В той час коли медресе зачинені, писемність змінена, а релігійні знання на порозі зникнення, я знайшов більш корисним не написання книг, а виховування і навчання студентів, які будуть з глибоким розумінням вже написаних праць поясняти їх, знання, яке не залишиться лише в прочитаних рядках, а буде вкладене в сердце і втілине в життя, тобто я вирішив писати живі книги».

Поряд з цим Хазрат Сулейман написав наступні книги:

Останні дві праці присвячені духовно-моральному вихованню в ісламі (Тасаввуф) і можуть розглядатись як скорочений переказ змісту фундаментальної праці Імама Раббані «Мектубат» (Письмена).